<< Главная страница

БорвIй



Категории Михайло Старицький ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/
1902р.

Оригинал Чорне хмарище встає повагом, Заступає свiт, стеле темряву; Розпанахалось, завихрилося, Мов страховище з пекла зрушене, Сгорта навкруг землю крилами, Оперезане скрiзь гадюками Сизо-бiлими, волохатими, Що сплiтаються, розплiтаються I звисають вниз грiзним кетягом... Душно, млосяно, i задуха та Мов гнiтить усе важким каменем: Анi способу вiльно дихати, В головi гуде, думи скованi, В серцi млявому — рабськi острахи... Притаïлось все пополохане Перед з'явиськом тучi грiзноï: Вiтерець ущух — анi подиху, Змовк веселий гай — анi шелесту, Знишкли пташечки-щебетушечки, Поховалися й кiнцi, шуляки, Ластiвки лише не злякалися - У повiтрi, знай, смiло плавають, Нижуть стрiлами проти хмарища... Люди теж з страхом незмiркованим Тучi ждуть тiï лиховiсноï. Багатирщики зачиняються По своïх дворах, по хороминах, Затуляючи вiкна коцями, Щоб не чути ïм грому-грюкоту; Позасвiчують ще й лампадочки, Щоб не бачити спалу блискавки - Так жахаються смертi наглоï! Жаль ïм злинути з свiту ласого, Вiд утiх-розкош в мертву темряву, Що на той-бо свiт, на суд праведний... А сiромi пак на тi заходи Нема вiльноï i хвилиноньки: Лиш про те вона побивається, Щоб не знiс потоп ïй хатиноньки, Не забрав добра ïï вбогого, Iз худобою, а то й з дiтками, Чи недужими — батьком, ненькою... Що ïй думати про грiхи своï? Гвалт безжалiсний, скрута, горенько Та темнота — ось вiдповiдники! Що лякатись ïй смертi наглоï? Не дало життя втiх i радощiв, А дало дише муку, нуждоньку, То хоч смерть ота угамує ïх, В ямi темнiй дасть ïм вiдлежатись... А вже хмарище, туча грiзная Геть насунулась, низом стелеться, Досягаючи лiсу крилами, Нiччю криючи небо збурене... Ось розшарпалась свiтлом-пломенем, Заслiпила всiм очi зляканi Обiзвалася грiзним гомоном, I занишкла знов, притаïлася... Та зненацька враз як не сказиться: Заревла, мов звiр, диким вигуком, Покотилася вихром-бурею, Геть ламаючи, що не трапиться; Заяскрилася блискавицями, Iз страшних гармат разом вдарила, Аж земля кругом iздригнулася, В хлющi пiнявiй потопаючи... Не журiться ж, гей, бiдарi моï, - Горобина нiч — вам не мачуха! Смiло глянемо в вiчi борвiю Та змiркуємо усе розумом: Може, зiрвемо ще й порадоньку Вiд бунтовника навiженого?.. Пiсля борвiю гляне сонечко I огрiє всiх рiвним променем, Вороги життя згинуть пропадом, А повiтря скрiзь оздоровшає: Пiсля борвiю легше дихати, - Iз залiз думки вириваються, Серце в груди б'є якось смiливо, I скриляється знов надiянка, Що й окривдженим правда станеться!.
БорвIй


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация