<< Главная страница

НЕ СУДИЛОСЬ (ПАНСЬКЕ БОЛОТО)



Категории Михайло Старицький ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Драма в 5 дiях (Скорочено) ДIЙОВI ЛЮДИ: Iван Андрiйович Ляшенко — 60 лiт, багатий пан, але зовсiм простий; iнакше говорити .є ложе, як по-украïнському. Анна Петрiвна — 40 лiт, його жiнка; закидає часом по-украïнському, моди ради. Николай Степанович Бєлохвостов — кузен Ляшенчихи, 30 лiт; фатуватий. Зi з i — дочка Ляшенкiв; манiрне дiвча, 13 лiт. Михайло — син ïх, 22 лiт, студент; чистюк i джиҐун. Павло Чубань — його товариш, 25 лiт; лiкар; бiдна одiж. Жозефiна — швейцарка, вчителька. Катря Дзвонарiвна — молода дiвчина, селянка. Горпина Дзвонариха — ïï мати, недужа й слаба. Дмитро Ковбань — парубок, годованець Дзвонарiв. П а ш к а — подруга Катрi. Степанида — покритка, п'яничка й плетуха. Шльома — жид орендар. Харлампiй — старий лакей. Аннушка — покоïвка; вертка на всi заставки. Селяни, соцькi, парубки, дiвчата, дворовi. Дiється на правiм березi Днiпра, з початку 60-х рокiв. Мiж першою й другою дiєю минає два тижнi; мiж другою й третьою — мiсяць; мiж третьою й четвертою — два мiсяцi. ДIЯ ТРЕТЯ КАРТИНА II Дворище Дзвонарихи. Праворуч хата, збоку сiнешнi дверi; за хатою садок. Лiворуч — тин i причiлок другоï хати Дмитра Ковбаня. Просто — повiтка й ворота; за ними йде вулиця. По той бiк мрiють городи, а над зеленочком садкiв здаля сяє хрест i церковна баня. Вечiр. Спочатку ясно, а пiд кiнець сонце заходить, i сутенiє потроху. ЯВА 5 Катря сама. Катря (ламаючи руки). Ну, дiвко! Надiвувалася? Наступає вже кара людська, невпросима, невмолима... От i заховалася! Не приспало ти, моє кохання, лиха: пiдкралося воно, та аж серце, мов на ножi, кипить! Михаиле! Голубе мiй! Скруто моя! За тебе менi й страждати не тяжко... все вiддала, то що менi люди? От мати тiльки... Ох, i не знаю, що з мамою буде, як дiйде... а неминуче дiйде: вже коли Степанида на губу взяла,— все село знатиме! (Зложила руки, стоïть замислена). ЯВА 6 Катря а Дмитро. Дмитро (пiдходить тихо, Катря не чує). Катре! Катря (здригнувшись). Га? Що? Як ти мене злякав! Дмитро. Коли ж сватiв присилати до матерi? Катря (сплеснула руками). Вже? Ой лелечко! Насядуть же тепер! Невже й ти на мене? Д м и т р о. Як на тебе? Хiба ж ти не подала менi слова? Катря. Ох, нудьго моя! Коли ти любиш мене хоч капелиночку, то пошануй: бачиш, яка я? Менi не шлюб у головi... замiж я не пiду. Дмитро. Що з тобою? Скажи менi щиро! Катря. Не знаю... Ти б посватав краще Пашку; вона тобi такою вiрною дружиною буде, так тебе любить! Дмитро. Чужого вiку заïдати не хочу! Ех, Катре, Катре! Не любиш ти тепер мене,— от що! То було стрiнеш, аж у очах сонечко; щебечеш — не нащебечешся, воркочеш — не наворкочешся! А тепер ти й не дивишся, ухиляєшся зi мною й словом одним на самотi перекинутись... Запропастила ти мою голову! Катря. Дмитре! Пожалься надi мною! Я тебе, як брата, люблю; менi так тебе шкода... тiльки я не знаю, що зi мною сталося? Дм и т р о. А я знаю! Кажи прямо, бий вiдразу,— легше буде! Катря. Не муч мене! Дмитро. Знаю я, хто розлучник мiй, хто наступив менi ногою на горло! Ти в панича закохалася; вiн тебе звiв! Катря. Дмитре! Бога ради! Мене не зводив Михайло! Дмитро. Вiн, вiн — i не кажи! Не обманюй мене!! Катря. В мене сили нема тебе обманювати... Що ж? Я люблю Михайла... тiльки не вiн... сама винна... Дмитро (вхопившись за серце). О-о! Спасибi хоч за правду... i хотiлося ïï... i надiя якась ще тлiла... а тепер уже край! Катря. Дмитре, прости мене! Не моя сила... так судилося! Дмитро. Не твоя, нещасна, так! Але на кого ти мене промiняла? Чи буде ж вiн тебе так кохати, як я? Чи буде з тебе очей не зводити, перед тобою стежку промiтати? Навiщо ти йому, отому паничевi, здалася? На ласощi, на жарт, а потiм на покидьку! Катря. Цить! Цього не буде. Не звiр же вiн?! Дмитро. Буде, пом'янеш моє слово!.. Вони такi!.. Весь свiт би зажерли,— та й то не вдовольнять своïх тельбухiв! Мало ïм, розбещеним, тiєï втiхи на свiтi, ще зазiхають i на нас, старцiв, вiднiмають останню радiсть, останнє щастя! Катря (з криком). Не добивай мене! Я й так уже пiдбита! Не може цього бути, не може! Нема ж такого ката на свiтi, щоб завдав такi муки! Адже краще задавити власними руками! За вiщо ж би так насмiятися? Дмитро (обнiмає Катрю). Дитино моя, надiє моя! Рад би я тебе розважити, та... язик не повертається! Чи тебе чарами приворожено, чи тобi пиття дадено? Задля чого, задля кого ти мене сиротою кидаєш? Тiльки ж i жив тобою змалку, тiльки ж i бився з злиднями, аби загорювати того щастя, i от тепер, допливши до берега, мушу топитися... Катря (ридаючи, обнiмає Дмитра). Що ж менi робити? Збожеволiла я! Дмитро (боязно). Катре!.. Може б, забула ти... перемогла себе... Може б, вернулася... ЗСатря. Нi, Дмитре! Несила моя... Дмитро. Значить, годi! Ну що ж — радощiв не зазнали, з лихом — приятелi... горювати — не привчатися! Та що про мене?.. Хоч би ти була щасливою! Катря. Де вже? Кругом таке лихо... хоч би ти зненавидiв мене — легше було б! Д м и т р о. За що? Чим же ти винна? Така вже моя доля щербата: кого б'є, то вже не милує! Катря. Коли б ти вийняв моє серце та розкраяв надвоє! Дмитро. I, вже! Дай Боже... щоб хоч тобi щастя, то хай вже тiшиться ворог мiй... а менi (махнув рукою) — утоплю десь своє горе!.. Але ж як вiн насмiється над тобою, як потопче красу твою, кине тебе на зневагу, на горе,— то не сховається вiн вiд мене нiде: на краю свiту знайду його, зо дна моря винесу, з-пiд землi викопаю... i тодi вже з паничем побалакаю! Катря (хапає за руку Дмитра). Що ти задумав, Дмитре?! Дмитро. Не бiйся... поки не кине... Ну, прощай! Напився вже я радощiв! (Обнiмає Катрю). Прощай! А'! Не менi, злиденному — щастя! (Втирає сльозу). Бувай же ти щаслива! (Йде). Катря. Дмитре! Не побивайся!.. Дмитро. Пропадай усе! (Йде хутко). Катря, ламаючи рука, бiжить до ворiт i схиляється до них вiд знесилля. ДIЯ ЧЕТВЕРТА Широкий рундук з Ґанком у панськiм будинку. Навкруги квiти, клумби, луговина; далi розкiшний садок. Вiкна деякi вiдчиненi на рундук; на рундуцi — стiл, самовар з причандалами, крiселка. Вечiр. ЯВА 11 Михайло сам. Михайло (ходить по рундуцi стривожений). Який Микола щирий та добрий; я й не вважав його за такого, та то бiльше проти нього Павло настроював!.. Павло вже надто гострий, а Микола практичним своïм розумом ясно, логiчно дивиться на все... Правда-таки, щоб послужити народовi, треба собi здобути сили... От про Катрю тiльки, щоб вона мене промiняла,— бреше, не повiрю!.. А проте, може, вона зi мною й не буде щасливою? Коли б хоч на свiт мене вивiв! Коли б тiльки в батька вдалася справа! Серце трiпочеться так, що аж у висках стукає... Страшно чогось... А як виклопоче й уладнає все? Господи, i не знаю я, на якому вже небi й опинюся!.. Зараз побiжу порадувати Катрусю. Миколо, брате мiй, якщо вирятуєш мене iз виру, де я потопаю, то станеш менi за батька!.. Поможи, Господи, Мати Божа! (Ходить по кону й часами стуляє руки). Коли б же тiльки мати не провiдала! Борони Боже, як треба таïтися!.. Коли б хто не наплiв, храни Господи! (Ходить з тривогою й прислухається до дверей). ЯВА 12 Михайло й Катря. Катря йде з садка, нап'ята платком, блiда, стривожена. Михайло (уздрiвши Катрю, аж затрусився). Катря? Тут? Пропав я. (Збiгає хутко по сходах з рундука й мерщiй до Катрi; вiдводить ïï на переднiй ). Катре! Бога ради, чого ти сюди прийшла? Катря (припадає). Скучила, занудилася, Михаиле. Михайло. Що ти задумала? Катря. Ох, несила моя... нудьга мене точить... тебе не бачила... мати картають... Михайло. Христа ради. Iди звiдси! Катря. Постой! Я щось мала тобi сказати... Михайло. Що там? Кажи швидше! Катря. Ох, не згадаю,— памороки забило. Михайло. А! Боже мiй! Iди-бо, Катрусю, мерщiй! Застукають,— то ми пропали! (Вiдводить за рукав). Катря. Не жени мене, не випихай мене! Дай хоч гляну на тебе,— вимучилась, так вимучилась!.. Михайло. Зарiзати мене хочеш? Тiкай-бо, серце, кажу,— я мерщiй вибiжу за садок! Катря. А! Згадала! Не йди, борони Боже, не йди! Дмитро чатує тебе коло садка, коло будинку,— хоче вбити! (Хапає руками Михайла, не пускає). Не йди! Я за тим i прибiгла! Вiн уб'є... страшний такий, очi горять... Михайло. Що ж ти зi мною робиш? Мало менi й без того напастi, що й очей не знаю куди дiвати, батька й матерi цураюсь,— а тут iще розбишака? В Сибiр його! Катря. Вiн не винен: така вже йому кара. Любить без душi, серця свого не переборе, божеволiє... Михайло. О-ох! Побий мене лиха та нещаслива година, що я й зв'язався з божевiльними! Спокою нi вдень, нi вночi — i все через тебе... Катря. Михаиле! Ти менi дорiкаєш? О, краще б ножем ти мене вдарив у груди, нiж почуть оте слово! Мати Божа, чим же я винна? (Плаче). Що я вчинила? Душу й тiло вiддала... (Ридає). Михайло. Коли вiддала по любовi, то чого ж по них тужиш? Та перестань, будь ласка,— менi твоï сльози в печiнках сидять! К а т р я. В печiнках? Бiльше не будуть: це вже останнi, мабуть, з кров'ю ринули! I де вже вони взялися?.. Здається, лились, як той дощ осiннiй,— i по матерi, i по долi своïй щербатiй, i по вiку своєму молодому... та ще ось кiлька крапель видавилось... Бiльше вже нема: там, мабуть, усе перетлiло! Аннушка (вiдчиняє вiкно й придивляється). З кєм то панич? З Катрею! Єй-богу, Катря Дзвонарiвна! Михайло. Катре! Заспокойся, серце! Ходiм звiдси: в мене душi нема, щоб хто не здибав... Я тобi розкажу: все владнається,— тiльки ходiм! Катря. Боïтесь? Як побачать — сорому завдам! Михайло. Я не за себе боюсь, а за тебе... Аннушка. Побiжу сю минуту, одлепортую баринi,— пущай полюбуються на рандеву! Катря. Менi тепер однаково... Я як прочула, що Дмитро намiряється, то й не стямилася, кинулася мерщiй... у саме пекло кинулася б, нiякi муки не спинили б мене! Михайло (ламає руки). Боже мiй! Час бiжить... кожна хвилина мордує... От-от застукають... Катря. Прощайте, бiльш не буду стояти... достоялась уже, доходилася до краю! В печiнках не буду! Грiх тiльки вам, Михаиле, за мене, ох, який грiх! ЯВА 13 Тi ж i Анна Петрiвна. Анна Петрiвна (блiда, злютована, прожогом бiжить до Катрi). Как? Сюда осмелилась прийти? Где эта шлюха? Михайло (зрозпуки). Мама! Пропало все!! Катря, як закам'янiла, дивиться на паню. Анна Петрiвна. А! Мерзавка! Потаскуха! Ты, подлая дрянь, посягнула на сына? Я тебя собственными руками разорву! (Сiкається до Катрi). Катря (закриваєруками голову). Ой! Не бийте мене! Не бийте! Михайло (кидається до матерi). Мамо! Не троньте ее, Бога ради! Не оскорбляйте! Анна Петрiвна. Вон!.. Раскатать ее!.. Эй, люди!! Кто там? Михайло (хапає матiр заруку). Мамо! Ради Бога, не делайте скандала! Ради всего святого, пощадите меня! Анна Петрiвна. Нет!.. Нет! Такая дерзость!.. Я эту подлячку проучу. Михайло хапає матiр за руку й ие допускає до Катрi. Катря (тiльки несамовито тремтить i шепоче). Не бийте мене! Не бийте!! ЯВА 14 Тi ж та Iван Андрiйович, Белохвостов, Харлампiй, Аннушка й дворовi. Белохвостов (показується на рундуцi; за ним Iван Андрiйович). Боже мой, ma tante (моя тiтка) все дело испортит! Накрыла их... Скандал!! Iван Андрiйович. Я ж просив, я ж молив ïï не мiшатися! I хто ту впустив? Обндва хутко збiгають до Аяни Петрiвни. Анна Петрiвна. Эй, люди! Iван Анд рiй о в и ч. Нюточко! Перестань, I Бога ради! Йди звiдцiль! Бєлохвостов. Кузина, ради Бога, уйдите! I Пожалейте Мишеля... Все дело погубите! Анна Петрiвна. Не могу!.. Убили! Эй, люди! Михайло. Что же это? Насилие! Катря (несамовито). Михаиле! Рятуйте!! Михайло (кидається, ламаючи руки, то до матерi, то до Бєлохвостова, то до батька). Миколо, спаси! Мамо... Тату!.. Не руште ïï... Я не знаю, що з собою зроблю! Не оскорбляйте ее — я все сделаю, что вы хотите! Пальцем никто не коснись!.. Я все зроблю... Простите ее! Анна Петрiвна. За нее заступаешься! За мерзавку? Белохвостов. Что вы! Бога ради, уйдите! Анна Петрiвна (скажено). Отстаньте! Затронули чувство матери, и я, как тигрица, ее растерзаю! Позовите ее мать сюда, эту старую сводню! Тащите ее сюда за косы!! Пусть полюбуется! Зам'ятая. Надбiгають Харлампiй, Аннушка, где кiлька дворових. Катря (несамовито). Матiр кличуть? I ïï катуватимуть? Зводниця, кажуть? (Скидає платок i, мов не при собi, виступає наперед). За що знущаєтесь? Що я вам учинила? Кого я занапастила? Мене оганьбили, мене обiкрали, а тепер привселюдно топчете в болото, як останню падлюку!!! Топчiть! Регочiть з дурноï! Плюйте! Кличте всiх!! Мамо! Йди сюди! Дивися, любуй, на яку публiку поставили твою дочку єдину!! Михайло (кидається до Катрi). Господи! Пощадите же! До исступления доведете меня! Анна Петрiвна. Какая смелость! Позор, позор!! Уведите ее! Завтра едем отсюда. Бєлохвостов i Iван Андрiйович улещують панi, яка ледве на ногах стоïть; Харлампiй i Аннушка повертаються взяти Катрю, але через Михайла не насмiлюються. Бєлохвостов (набiк). Mais elle est charmante! (проте вона чарiвна) Харлампiй. Що ж з нею возжатися? Косу вiдрiзати, та й годi! Катря (божевiльно обводить очима всiх, кинулася вiд Харлампiя до Михайла). Рiжте косу! (Рве кiсник, i розпущена коса хвилями спадає на плечi). Тобi ïï рiзати, Михаиле! Рiж! Чого ж зупинилися? Катуйте! Розшарпали серце — добивайте! Христа ради, добивайте, не пускайте живою! Топчiть ногами; давiть i дитину вiд вашого сина! Анна Петрiвна. Ай!! (Зомлiла). Михайла як громом ударило. Всi скам'янiли. Завiса. ДIЯ П'ЯТА Хата Дзвонарихи зсередини. Праворуч пiч i промiж неï вхiд у ванькир; лiворуч вiкна, лави. На переднiм кону стiл та iнше. Бiднi обставини. Нiч. На коминi горять каганець. ЯВА З Катря сама. К а т р я. I чого те серце ще трiпочеться? Живуче якесь! Краяли його тупицею, давили клiщами, та ще не роздавили,— ворушиться... допевнитися хоче, чи зникла надiя, чи ще за хмарами мрiє? Дурне, дурне! Мало тебе вчора нiвечили, в багнi топтали? А ти знов-таки щемиш i допитуєшся чогось? Годi вже,— над силу муки!.. Треба тебе заспокоïти... Матерi шкода, та ïм легше буде, як я вмру, о, легше! Сира земля i грiх, i сором покриє; а так щодня — публiка, глум, зневага... краще, краще вмерти!.. Осьде мiй рятунок! (Бере пляшечку). Тут якiсь краплi. Лiкар давав матерi закроплювати у вiчi, то казав, що страшна трутизна,— зразу може покласти... I нiчого не болiтиме, жалю не буде; душа пташкою полине... Полечу я зозулею до нього, до мого милого, край вiконечка сяду, закую-за-стогну, тугою обiйму йому серце, нехай згадає воно, як колись любилися, як з кохання того захмелилися... Побачити б тiльки ще раз його на прощання та й випити... (Думає). А грiх? Свою душу самiй загубити? Проклята я, проклята! Наïдуть становi, потрошитимуть мене привселюдно... як собаку, в землю закинуть... без хреста, без панахиди... могили навiть не насиплять... Ох, як менi тяжко!.. Несила ж менi ïй мук таких терпiти, несила! Ойi! (Встає й, хитаючись, знову падає). Гуде як! Чи буря надворi? Чи в мене в головi? Хтось iде... iде!.. (Прислухається). Вiн, певно вiн! Я зараз. (Знов устає, падає на лаву, вхопившись за толову). Нiчого не пам'ятаю! Га? Хто мене кличе? ЯВА 4 Катря й Харлампiй. Харлампiй (увiходить i стоïть у шапцi коло дверей, оглядаючи хату). А що? Хто тут живий? Катря (пiдвiвшись трохи). Хто це? Гука щось... Харлампiй (увiйшовши). А! Це ти тут, преподобнице? Чого ж мовчиш? Позакладало? Катря (труситься, спершись обома руками на стiл). Дядьку... Харлампiй. Дядьку, та вже ж, розумiється, не батьку... Де стара? Катря (нерозбираючи добре). Не знаю... Харлампiй. Не знаю! А з паничем... знаєш? Катря (якось не при собi). Панич! А!! Харлампiй. Свята та божа! Ну скоïла грiх там, прогрiшилася значить, то й крилася б уже, сидiла б слiдственно собi, в рот води набравши; з паничем невелика й бiда; пани б пошти не зобiдили, дали б там що; знайшовся б, може, й попихач, примiром, за яким би голову собi скрила,— а то ще й приндиться! Куди маха! Що собi в думку забрала? Тьху! Катря широко дивиться йому в вiчi, мов божевiльна. Чого ти на мене вирячилася? Чим ви панича обкурювали та обпоювали? Признавайся! Катря. Добре... Харлампiй. Бач? Добре! Еге — да! Взяв би я вас, примiром, обох з матiр'ю-чаклункою, та провчив би у волостi поштительно, щоб знали, як господ, панiв значиться, чарувати та зводити. Г о р п и н а (з-за ванькира). О-ох! О-ох!! Харлампiй. Стогне! Постогнала б ти в мене не так! I не знаю, чого ще пани такi добрi, пiклуються? Катря (шепоче). Добре... Харлампiй. Добре... (Набiк). Тут якось нiяково й стояти, доложу вам... (До Котрi). Не дивися, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобi сказати, що як ти схаменешся, значить, i зараз, слiдственно, без усякого бешкету, вийдеш замiж... Катря (шепоче). Добре... Харлампiй. Не перебивай! Як вийдеш замiж зараз же за кого-небудь там, примiром, то вони простять тобi, ще й придане добре дадуть,— пару волiв, корову, овечат там i грошей на весiлля, щоб, значиться, грiх твiй покрити; тiльки щоб пiсля шлюбу й не смердiли тут, щоб i духу вашого не було! Катря. Щоб i духу... Харлампiй. Еге — да! А якщо ти зҐедзькаєшся, то буде тобi й матерi таке сумнительство, що й згниєте в тюрязi або й у Сиберiю влучите! Ну? Чого ж мовчиш? Катря. Га? Харлампiй. Що га? Катря. Добре... Харлампiй. Значить, слiдственно, безпримiнно вийдеш? Катря. Добре... Харлампiй. Ну, гляди ж! (Набiк). А ловко я обдiлав цю справу! Триста карбованцiв, що пан дав, значиться, благодаренiє Богу, в кишенi зостануться. Ловко, Харлампiю Григоровичу, спроворили: що, значить, примiром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а тiльки все думав, що побрикається, примiром, а воно вийшло — дешево; зараз i доложу. (Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатися до нього, пильно дивлячись). Свят! Свят! Чиста вiдьма! Тут, не при хатi згадуючи, страшно й зоставатися з ними! (Йде хутко до дверей i, зачиняючи, гукає). Дивися ж менi! Цур тобi й пек! ЯВА 5 Катря сама. Катря (хитаючись i обпираючись рукою то об стiнку, то об лаву, йде до дверей). Стiйте!.. Чогось приходили... лають, що не йду... кличуть кудись... мене й матiр... Не можу ж я йти! Хата крутиться... червона така! Дайте-бо руку, голову менi пiддержте... то я й пiду... добре... пiду! ЯВА 6 Катря, Аннушка, Дзвонариха й дехто з дворнi. Аннушка (скажено вбiгає). А де тут та бариня-судариня? Осьдечки вони прогулюються! Що?! Думала помєщицею бути? В чепчику ходити? А не дiждеш! На смiтнику повiнчають! Катря (трохи опам'ятавшись). Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!!! Вiдступись! Аннушка. Думала — любить? Йому тiльки-одного треба було... а вiн смiється, зi мною смiється над тобою, потаскухою! Катря (спалахнувши, кидається). Брешеш! Брешеш!., ти кров мою прийшла пити!.. Вiдступись! Аннушка. Не вiдступлюся! Натiшуся над ворогом! Ей, хлопцi, сюди! Давайте мазницю,— дверi й вiкна дьогтем вимазати! Хлопцi (з реготом вриваються в хату, в одного мазниця й квач^. Давай, давай! Та разом ïй i голову квачем! Катря (несамовито кидається то до одного, то до другого). Ой!.. Змилуйтесь!.. Хто в Бога вiрус! Не надi мною, над матiр'ю: вона неповинна... вмре... Ой, простiть мене! Аннушка (хапає Катрю за руки; та пручається несамовито). Не слухайте ïï. Мажте зараз дьогтем! Дзвонариха (вибiгає, хитаючись, з ванькира; божевiльнi очi, блiда, простоволоса. Хлопцi й Аннушка з жахом вiдступають до дверей; до Катрi). А! До чого довела?!. Будь же ти проклята! Проклята! Проклята!.. Катря (кидається матерi в ноги). Мамо! Не проклинайте мене! Дзвонариха (вiдпихає). Щоб ти своïх дiтей не дiждала бачити! Щоб вони насмiялися над тобою, заплювали тебе: Щоб ти не знала нi щастя, нi радостi! Щоб моя смерть на твою голову впала! Аннушка. Так ïï! Так ïï! Катря (плазує за матiр'ю, хапає за ноги). Мамо! Мамо! Не проклинайте! Дзвонариха (скажено). Щоб ти вмерла без покаяння! Щоб тебе, як собаку, закинули! (Пхає Катрю ногою, та з криком Ай! падає на спину; зомлiла). ЯВА 7 Тi ж i Дмитро. Дмитро (трохи п'яненький, влiтає в хату на те саме, коли мати, проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звiдцiль! Iроди! Дияволи! (Кидається до Катрi й пiднiмає ïï). Вбили-таки! (Кладе, на лаву). Ти матiр'ю звешся? Над твоєю дитиною безневинно знущаються iдоли, а ти ще проклинати ïï! Будь ти сама проклята, каторжна! Дзвонариха (наеiжено). Ха-ха-ха! Весiлля! Ха-ха-ха! Мати в шапцi! Пiду приданок скликати... Ха-ха-ха-ха! (Вибiгає). Дмитро (до Аннушки). Це ти, гадюко, привела? Пропадай же! Аннушка. Ой! Рятуйте! В'яжiть його! Дмитро кидається на Аннушку, давить за горло та кричить: Калавур! Кiлька хлопцiв сунулись обороняти, беруть ззаду Дмитра за руки. Той як струснувся,— хлопцi одскочили. Дмитро (кидається на того, що з мазницею). Тебе менi й треба було, щеня! (Кидає об землю). Аннушка. Калавур! (Вибiгає). Хлопцi (разом кидаються на Дмитра, щоб зв'язати). Крутiть його! Дмитро (борюкається). Роздавлю, пси смердючi! (Далi, вислобонивши праву руку, виймає з-за халяви ножа). Ей!.. Зараз падлом запахне! Хлопцi (побачивши нiж — урозтiч). Не руште його! Нiж! (Вибiгають). ЯВА 8 Дмитро й Катря. Дмитро (озирається). Втекли, дияволи! Щастя ваше! Попадетеся ще! (Пiдходить хутко до Катрi). Боже мiй! Нежива? Катрусю, Катрусю! (Ховає за халяву ножа; сiпає ïï за руку, ворушить голову). Не ворушиться... блiда, як з воску бiлого вилита! Катрусю! (Нахиляється). Дихає ще... (Бiльше сiпає, рукою тримає за чоло). Дихає... блiда, а тiло як вогонь... Господи! Чим би рятувати ïï? (Кидається по хатi, бере кухоль води й прискає або примочує голову; сливе кричить). Катре! Катре! Прочунься, прокинься, на Бога! Катря (тихо вiдкриває очi, пiдвiвши голову, непритомно обводить ними хату, а далi стихає). Не безчестьте мене!! Не проклинайте! Змилосердуйтесь! (Хоче на колiна падати. Далi всю сцену веде безсилим шепотом). Дмитро (придержує ïï). Господь з тобою, Катре! Опам'ятайся! Нiхто тебе не проклинає, нiкого й у хатi нема! Катря. Нема? Дмитро. Нiкогiсiнько; тiльки я. Катря (кладе йому безсило руки на плечi й пильно дивиться в вiчi). Хто ти? Дмитро. Дмитро. Катря. Дмитро?.. Який Дмитро? Дмитро. Дмитро. Катруню! Невже не пiзнаєш мене? Катря (проводить рукою по чолi). А!! Дмитро? Дмитро... згадала! Дмитро. Що з тобою, зоре моя? Катря (очунюється). Дмитре, ти?.. Ох, як менi тяжко! Пече мене... дай хоч краплину води! Дмитро пiддержує Катрю й напуває водою. Не можу думок зiбрати... тут страшне щось скоïлося... банiтували, проклинали мене?! Дмитро. Заспокойся! Не згадуй! Не варт вони всi й мiзинця твого! Катря (ламаючи руки). Дмитре! Брате мiй! Що вони зi мною зробили?.. Дмитро. Тебе ж окривдили та ще й банiтують!! Дитино моя, нещасна моя! К а т р я. Де ж та правда? Дмитро. Де хотiла ти правди, моя безталаннице? В кого ти шукала 'ïï? Споконвiку неправдою живуть! Насмiятися, натiшити свою пельку неситу — то так! А жалощiв — у ïх печiнках не було звiку! Катря. Що вони зi мною зробили? Оплювали, як послiдню! Дмитро. Горлице моя пiдбита! Нащо так сталося? (Обнiмає Катрю й страшно ридає). Катря. Прости мене, Дмитре! Занапастила я тебе! Бачиш, як караюся!.. Дмитро (палко). Забудь його! Забудь оте все!.. Вийди за мене! Хай менi мозок усохне, коли я згадаю що! Хай менi рот зацiпить, коли я й словом одним попрiкну! А всякому, хто тiльки писне про тебе,— я вирву падлючого язика! Катря. Ох! Тобi треба дiвки чесноï... Дмитро. Хто каже, що ти нечесна? Хто смiє? Ти нещасна, мучениця! Катря. Так, мучениця... вже все перемучене... Дмитро. Ти молодесенька,— ще все перемелеться... Коли несила, то й не люби мене; я тiльки доглядатиму тебе, як свою рiдну дитину, дивитимуся на тебе, горе дiлитиму! Катря. Як менi тебе шкода, Дмитре! Не судилось!! Глянь на мене — я труп... менi... о-ох! (Хапаючись, звисає на стiл, а потiм на лаву). Дмитро. Порвалася... остання порвалася! Де ж ворог мiй? Де катюга неситий той, проклятий? Ще досi його носить земля? Iще неопматують чортяки його смердючого серця? Нi, годi! Досить тобi жирувати! Знайду тебе! Зубами перерву твоє горло... ногами розтопчу, як гадину! (Скажено вибiгає). Катря. Не бий!.. Не бий! (Сунулася бiгти й упала на лаву). Ой!.. Оборонiть! Обо-о-ро-нiть!.. Пробi!.. За вiкном чути гомiн. Катря не може крикнути, а тiльки стукає в вiкно. Голос Михайла. Та чого ж ïй треба! Катря. Вiн... вiн... прийшов! (Пiдводиться). Голос Михайла (пiд вiкном). Адже ж замiж iде! Катря (почувши). А! Й ти знущаєшся? Годi ж! (Хапає несамовито пляшку й всю випиває). ЯВА 9 Михайло й Катря Катря, спотикаючись, кидається до Михайла. Спочатку веде розмову, рвучи слова, а далi, пiд впливом атропiну, розпалюється i навiть пiдживляється на силах, поки трутизна не пiдрiзує ïх в кореиi. Михайло, ввiйшовши, стоïть яку хвилину коло дверей. Катря. Михаиле!.. Свiте мiй!.. Доле моя!.. Ой, пiддерж, бо впаду... Михайло. Що з тобою? (Трошки чуло бере Тi за руку). Катря. Прийшов-таки... пожалував... Михайло. Ти слаба? На тобi лиця нема! Катря. Нi, нi! В мене вже нiчого не болить... Я така рада, така рада, що тебе бачу... Господи, яка я щаслива, аж серце мало з грудей не вискочить! Михайло. Та як же? А Харлампiю що ти казала? Катря. Харлампiю? Зараз, зараз.., тiльки постой.., я Харлампiя не бачила... Михайло. Як не бачила? Так це вiн брехав,— що ти замiж iдеш i за мною не жалiєш нi крапельки? Катря (пригадує). Не бачила... не бачила... Мене щось лаяло... Господи, все забула!.. Тебе? Нi, нi!.. Тебе не забула... не забуду,— мiй ти, мiй! (Хоче обняти й, похитнувшись, трохи не впала). Михайло, Що з тобою, Катре? Катря. Нiчого, нiчого... то в мене щось у очах потемрiло. Доведи мене до скамiйки... Менi так весело, що ти зi мною! Михайло. Так ти мене любиш, Катрусю?.. Так то набрехав iрод той? (Веде ïï, обнявши, до скамiйки, що коло столу). Катря. Чи люблю тебе?.. Аж зотлiла!.. Не бiйся, не бiйся! Плакати бiльше не буду... не засмучу тебе сльозою. Я така щаслива, така щаслива, що ти коло мене... в мене все аж кипить у грудях вiд... щастя... Сiдай тут до мене ближче, близесенько! Михайло (зрушений, обнiмає). Голубко моя, серденько! Ти вся тремтиш! Рученятка в тебе холоднi, як лiд, а з лиця аж пашить... Катря. Нi, нi! Я здорова... (Дивиться на нього пильно). Який ти гарний, соколе мiй! Свiте мiй, який гарний! Михайло. Зiронько моя! (Хоче обняти). Катря (бере за руку). Постой, постой! Дай я на тебе надивлюся, дай надивлюся... щоб нiколи не забути... Брiвоньки моï шовковi! Очi моï яснi та прекраснi! Вустоньки моï любi та милi! (Цiлує i в очi, i в уста, i припадає до Михайла). Не забуду вас! Михайло (палко пригортає Тi). Доле моя! Щастя моє! Я тебе кохаю так, як нiколи в свiтi! Всi вони брешуть! Не хочу я знати — нi батька, нi матерi! З твоєï хати не вийду! Нiхто не розлучить уже нас. Вiкна в хатi починають з цього часу свiтитися червоним вогнем, котрий до кiндя дiï розжеврюється бiльше. К а т р я (якось непевно). Любиш? Ой!.. Кольнуло щось пiд серце!.. Дай менi до твоєï щоки притулитися... Михайло (з страшною тривогою). Катре! Ти слаба! В тебе гарячка? (Цiлує ïï руки i грiє ïх духом). Катря. Нi, нi!.. Не рушся... менi вiдлягло. Господи, як хороше, яке щастя! Я не переживу його... (Важко дихає). Тепер уже не... вiдiрве... нiхто мене... до самоï смертi. Дiждалася-таки i я долi! Михайло (з жахом). Ти слаба! В тебе губи посинiли... Я побiжу за лiкарем... Катря. Нi, нi! Не пущу тебе! (Пригортається). Раю мiй! Осьде ти!.. (Яку хвилину сидить у щасливiм забуттi, а далi раптом зривається з мiсця). Ой, смерть моя! Давить менi пiд серце! Михайло (пiддержує ïï). Господи! Що з нею? Катря (ламаючи руки). Ой, давить... давить... дух забиває... Рятуйте мене!! Михайло (хапає кухоль води). Напийся води... Тiтко Горпино! Хто там? Катря (впускає кухоль; виривається, кидається на авансцену). Рятуйте! Михаиле... я випила... трутизну оту в шкляночцi... серце... ох!.. Михайло. Атропiн? Пропав я!.. (Рве на собi волосся й кричить несамовито). Хто там? Гей! Сюди! Рятуйте! Отруïлась!.. Катря (вчепилася за Михайла, не пускає його). Не тiкай! Не тiкай! Христа ради!.. (З криком). Я не хочу вмирати!.. Не хочу! (Непритомно ридає). Таке щастя!.. Не вiднiмайте вiд мене!! Я жити хочу! Михаиле, рятуй мене! Михайло (примочує ïй водою голову, прискає). Катре моя! Що ти наробила? I через мене, проклятого!.. Гей! Сюди! (Держить Катрю, що б'ється в його руках, i стукає в вiкно, аж вибиває шибку). Хто в Бога вiрує! ЯВА 10 Тi ж i Пашка. Пашка (вбiгає). Що тут таке? Михайло. Катря отруïлась... Пашка (сплеснувши руками). Лишенько моє! Там Дмитра ловлять... Панський двiр горить... Мати ïï божевiльна бiгає! Михайло. Бiжи зараз! Клич лiкаря, фельдшера... Кожна хвилина дорога... Рятуйте! Пашка. Я за Павлом... вiн тут. Михайло. Клич його, Христа ради, зараз!.. Пашка побiгла. Катря. Ой! Дай менi чим дихати... вогнем пече мене... каменюкою давить... Смерть? Уже смерть! (Тиснеться до Михайла i божеволiє). Гуде! Ух, гуде як!.. То виють уже... по мою душу летять... Не дай мене, Михаиле! Нiчого не бачу! Де ти? Де ти? Ой страшно! Михайло (ридає). Я тут, Катрусю! Боже мiй, зглянься! Катря (опускаючись на руках). О-ох! Як же тяжко!.. Ой!.. Несила... не можу вже бiльше... вiдпустiть мене!.. Смерть... смерть... (Несамовито кидається на колiна). Мати Божа!.. Прости менi... не дай моєï душi!.. (Хитається). Михайло (кидається, пiддержує). Катрусю! Життя моє!! Опам'ятайся!.. Павло прибiжить зараз!!! Вирятує!! Катря (б'ється на руках у Михайла). Холод пiд серце пiдступає... туман застилає очi... Михаиле! Де ти? Не зникай! Ой!! (Витягується на руках у Михайла. Тим часом чути за вiкном голоси й тупотню). Михайло (спускає ïï на долiвку). Катре! Катре! (Припадає до серця). Не б'ється? Вмерла!! (Вiдскакує в непритомнiм жаху на авансцену праворуч i стоïть каменем). ЯВА 11 Тi ж, Дмитро, соцькi й люди. Дмитро (вбiгає на останнiм словi). Вмерла? Добив-таки! (На хвилину остовпiв над трупом; тимчасом соцькi й люди вриваються в хату). Дмитро (вихоплює ножа й кидається до Михайла). Здихай же, кате!! Соцькi й люди (кидаються на Дмитра i крутять йому руки). В'яжiть його!! Дмитро (борсаючись). А! Iроди! Не дiждете! (Б'є себе ножем; але як руки йому не вiльнi, то тiльки ранить). Соцькi. Вiднiмайте ножа! Сцена така: праворуч — Михайло, скам'янiлий; лiворуч — група а Дмитром; посерединi — труп Катрi. ЯВА 12 Тi ж i Павло. Павло (вiдчиняє раптом дверi, з жахом зиркнувши округ). То така, паничу, ваша поезiя? Завiса.
НЕ СУДИЛОСЬ (ПАНСЬКЕ БОЛОТО)


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация